Ювенальні поліцейські Чернігівщини допомогли повернути додому підлітка, вивезеного окупантами в білорусь
Поліція організувала повернення 14-річного Сергія Сорокопуда додому в село Ягідне Чернігівського району. Пораненого хлопця вивезли в білорусь російські військові. Поліцейські допомогли старшій сестрі забрати Сергія з Гомеля та супроводжували їх на всіх етапах непростого повернення в Україну. Цього тижня ювенальні поліцейські з подарунками відвідали возз’єднану родину у Ягідному.
Ця сім’я стала однією з тих, хто повною мірою відчув на собі жахи російської окупації. Втрата житла, куди влучив ворожий снаряд. Кілька тижнів неволі в сумнозвісному задушливому підвалі Ягіднянської сільської школи, поряд з майже чотирма сотнями таких самих страждальців. Поранення Сергія під час раптового обстрілу, яке ледь не коштувало йому життя. І наостанок — його вивезення російськими військовими у невідомому напрямку, начебто на лікування.
- Перші кілька днів від початку війни село ще жило ніби по інерції, зовні нормально, але з наростаючою тривогою. Чули гуркіт вибухів, які дедалі наближалися. Потім долітала вже й автоматна стрілянина. А на самісінькому початку березня снаряд прилетів у ріг нашого будинку, якраз у спальню братів, — ділиться моторошними спогадами Сергієва старша сестра Аліна. — Ми усі вціліли дивом, бо ховалися від обстрілу у найміцнішій ділянці квартири — в коридорі. На ранок перейшли у підвал, а вже увечері село зайняли росіяни. Всім наказали вантажити речі в автівку, «везтимуть в евакуацію». Та евакуювали аж на 300 метрів, до шкільного підвалу.
Рашисти вільно розташувалися у Ягідному. Жили по хатах та у підвалах багатоквартирних двоповерхівок, численну військову техніку розставили впритул до житла та по городах, звідти ж обстрілювали позиції українських захисників.
Між тим понад три з половиною сотні людей, переважно місцевих мешканців, страждали у затісному підвалі школи. Наймолодшому з них на момент потрапляння туди було півтора місяці, а найстаршій — за 90 років. Виходити на свіже повітря окупанти дозволяли «під настрій», і то коли не стріляли. За кілька днів селяни зуміли домовитися з рашистами, щоб ті дозволили розвести багаття поряд зі школою і варити на ньому їжу. Саме там Сергій і дістав поранення.
- Був доволі теплий день, сонце пригріло. Люди займалися приготуванням їжі, інші просто стояли та грілися поряд з імпровізованою «кухнею». І Сергійко був там же. Раптом ми почули свист снаряду, і відразу — вибух. Брат упав, я підбігла до нього — з рота вже кров пішла, паморочиться у голові, нічого не розуміє, але рухатись може. Сусідка допомогла відвести його до медпункту, який росіяни облаштували тут же, у школі. Там уже побачили, що брата поранено у спину, осколок пішов у легеню.
Окупанти, як зуміли, надали Сергієві першу допомогу. А після уколу та крапельниці знову відправили до підвалу, ночувати у нелюдських умовах.
- Вранці росіяни мене відвезли автівкою в інше село. Казали, відвезуть в росію. Потім виявилося, що в Гомель. Але я не знав, де це. Як прибули, спочатку мене поклали в лікарню разом з іншими, робили перев’язки і все. Тижнів за три перевели в дитячу лікарню. А вже там зробили дві операції. У мене були переламані два ребра, і трохи зачепило легеню.
Ніякого зв’язку з сім’єю підліток спочатку не мав. Лише коли українські війська вигнали рашистів з Чернігівщини, батьків розшукали наші військові разом з волонтерами. Виявилося, небайдужі білоруські медики розмістили у фейсбуці повідомлення про Сергія: мовляв, хлопчик шукає рідних. Коли у сім’ї з’явився телефон (замість відібраних та знищених рашистами), відразу набрали вказаний у фейсбуці номер білоруського мобільного оператора. То була медсестра, що доглядала за юним українцем. В подальшому через цю жінку рідні Сергія підтримували з ним контакт. Залишалося найголовніше — повернути хлопця на Батьківщину.
- Історію Сергія ювенальні поліцейські дізналися завдяки тематичному моніторингу соціальних мереж. Цю діяльність проводимо регулярно, щоб отримувати інформацію про дітей, які постраждали внаслідок дій окупантів. Адже далеко не завжди люди звертаються із заявами до поліції, натомість інформація «випливає» у соцмережах, — розповідає начальник відділу ювенальної превенції поліції Чернігівщини Оксана Огненко. — З моменту, як побачили у фейсбуці пост білоруської медсестри про українського хлопчика, поліцейські ювенальної превенції разом з міграційною поліцією, за дієвої підтримки прокуратури та волонтерів, вибудували та реалізували всю складну схему повернення дитини додому, в Україну.
Складність полягала ще й у тому, що офіційна білоруська медицина не погоджувалася віддати хлопчика сестрі — тільки батькам. Між тим, мати хворіє і не здатна покинути домівку бодай на день, а батько не має права перетинати кордон. Зрештою, проблему вдалося подолати, й Аліна вирушила за братом — через Польщу до Мінська, а далі у Гомель.
- Співробітники ювенальної превенції не тільки допомогли покроково виробити шлях, а й вживали заходів, щоб до мінімуму звести ризики небезпеки на всіх етапах, — каже Оксана Огненко. — Я особисто постійно спілкувалася телефоном з Аліною та скеровувала її дії. Також ми тримали зв’язок з прикордонниками, і вони інформували, де перетнути кордон буде реально та безпечно. Окремо подякую за велику допомогу колегам з ювенальної превенції Волині. Вони «підхопили» наших мандрівників, щойно ті в’їхали в Україну, та забезпечили їм комфортний відпочинок і добре харчування. Волинські поліцейські посадили Аліну та Сергія на потяг до Києва, а вже у столиці їх зустріли рідні й доправили додому.
Цього тижня Оксана Огненко разом з колегами з ювенальної превенції поліції Чернігівщини відвідали Ягідне та особисто познайомилися з людьми, чиї голоси у слухавці знали вже давно і сприймали практично як рідні. Поліцейські привітали родину з успішним возз’єднанням і передали солодкі гостинці Сергієві, його молодшому братику та семирічному племіннику — синові мужньої сестри Аліни. Також Оксана Огненко уважно вивчила потреби цієї родини, постраждалої від російсько-української війни, та пообіцяла організувати надання всієї необхідної допомоги.
Поліція підтримуватиме цю родину, і ще сотні подібних сімей з дітьми, що зазнали втрат внаслідок війни, і надалі, — підкреслила очільниця відділу ювенальної превенції Чернігівщини. — І йдеться не тільки про матеріальну підтримку. Скажімо, лише в гостях у Ягідному ми дізналися про спортивні захоплення та досягнення Сергія. Хлопчик має за плечима перші місця на обласних змаганнях з боксу. Хтозна, можливо, ця війна ледь не забрала життя майбутнього олімпійського чемпіона! Він відновився після поранення і горить бажанням повернутися до тренувань і перемог на ринзі. Щойно запрацюють спортивні секції — особисто спілкуватимусь із тренерами, щоб забезпечити його повернення у спорт. Власне, у цьому вбачаю одне з найголовніших завдань нашої служби — підтримувати дітей і підлітків у їхньому прагненні до розвитку своїх талантів, всупереч негараздам.
Ця сім’я стала однією з тих, хто повною мірою відчув на собі жахи російської окупації. Втрата житла, куди влучив ворожий снаряд. Кілька тижнів неволі в сумнозвісному задушливому підвалі Ягіднянської сільської школи, поряд з майже чотирма сотнями таких самих страждальців. Поранення Сергія під час раптового обстрілу, яке ледь не коштувало йому життя. І наостанок — його вивезення російськими військовими у невідомому напрямку, начебто на лікування.
- Перші кілька днів від початку війни село ще жило ніби по інерції, зовні нормально, але з наростаючою тривогою. Чули гуркіт вибухів, які дедалі наближалися. Потім долітала вже й автоматна стрілянина. А на самісінькому початку березня снаряд прилетів у ріг нашого будинку, якраз у спальню братів, — ділиться моторошними спогадами Сергієва старша сестра Аліна. — Ми усі вціліли дивом, бо ховалися від обстрілу у найміцнішій ділянці квартири — в коридорі. На ранок перейшли у підвал, а вже увечері село зайняли росіяни. Всім наказали вантажити речі в автівку, «везтимуть в евакуацію». Та евакуювали аж на 300 метрів, до шкільного підвалу.
Рашисти вільно розташувалися у Ягідному. Жили по хатах та у підвалах багатоквартирних двоповерхівок, численну військову техніку розставили впритул до житла та по городах, звідти ж обстрілювали позиції українських захисників.
Між тим понад три з половиною сотні людей, переважно місцевих мешканців, страждали у затісному підвалі школи. Наймолодшому з них на момент потрапляння туди було півтора місяці, а найстаршій — за 90 років. Виходити на свіже повітря окупанти дозволяли «під настрій», і то коли не стріляли. За кілька днів селяни зуміли домовитися з рашистами, щоб ті дозволили розвести багаття поряд зі школою і варити на ньому їжу. Саме там Сергій і дістав поранення.
- Був доволі теплий день, сонце пригріло. Люди займалися приготуванням їжі, інші просто стояли та грілися поряд з імпровізованою «кухнею». І Сергійко був там же. Раптом ми почули свист снаряду, і відразу — вибух. Брат упав, я підбігла до нього — з рота вже кров пішла, паморочиться у голові, нічого не розуміє, але рухатись може. Сусідка допомогла відвести його до медпункту, який росіяни облаштували тут же, у школі. Там уже побачили, що брата поранено у спину, осколок пішов у легеню.
Окупанти, як зуміли, надали Сергієві першу допомогу. А після уколу та крапельниці знову відправили до підвалу, ночувати у нелюдських умовах.
- Вранці росіяни мене відвезли автівкою в інше село. Казали, відвезуть в росію. Потім виявилося, що в Гомель. Але я не знав, де це. Як прибули, спочатку мене поклали в лікарню разом з іншими, робили перев’язки і все. Тижнів за три перевели в дитячу лікарню. А вже там зробили дві операції. У мене були переламані два ребра, і трохи зачепило легеню.
Ніякого зв’язку з сім’єю підліток спочатку не мав. Лише коли українські війська вигнали рашистів з Чернігівщини, батьків розшукали наші військові разом з волонтерами. Виявилося, небайдужі білоруські медики розмістили у фейсбуці повідомлення про Сергія: мовляв, хлопчик шукає рідних. Коли у сім’ї з’явився телефон (замість відібраних та знищених рашистами), відразу набрали вказаний у фейсбуці номер білоруського мобільного оператора. То була медсестра, що доглядала за юним українцем. В подальшому через цю жінку рідні Сергія підтримували з ним контакт. Залишалося найголовніше — повернути хлопця на Батьківщину.
- Історію Сергія ювенальні поліцейські дізналися завдяки тематичному моніторингу соціальних мереж. Цю діяльність проводимо регулярно, щоб отримувати інформацію про дітей, які постраждали внаслідок дій окупантів. Адже далеко не завжди люди звертаються із заявами до поліції, натомість інформація «випливає» у соцмережах, — розповідає начальник відділу ювенальної превенції поліції Чернігівщини Оксана Огненко. — З моменту, як побачили у фейсбуці пост білоруської медсестри про українського хлопчика, поліцейські ювенальної превенції разом з міграційною поліцією, за дієвої підтримки прокуратури та волонтерів, вибудували та реалізували всю складну схему повернення дитини додому, в Україну.
Складність полягала ще й у тому, що офіційна білоруська медицина не погоджувалася віддати хлопчика сестрі — тільки батькам. Між тим, мати хворіє і не здатна покинути домівку бодай на день, а батько не має права перетинати кордон. Зрештою, проблему вдалося подолати, й Аліна вирушила за братом — через Польщу до Мінська, а далі у Гомель.
- Співробітники ювенальної превенції не тільки допомогли покроково виробити шлях, а й вживали заходів, щоб до мінімуму звести ризики небезпеки на всіх етапах, — каже Оксана Огненко. — Я особисто постійно спілкувалася телефоном з Аліною та скеровувала її дії. Також ми тримали зв’язок з прикордонниками, і вони інформували, де перетнути кордон буде реально та безпечно. Окремо подякую за велику допомогу колегам з ювенальної превенції Волині. Вони «підхопили» наших мандрівників, щойно ті в’їхали в Україну, та забезпечили їм комфортний відпочинок і добре харчування. Волинські поліцейські посадили Аліну та Сергія на потяг до Києва, а вже у столиці їх зустріли рідні й доправили додому.
Цього тижня Оксана Огненко разом з колегами з ювенальної превенції поліції Чернігівщини відвідали Ягідне та особисто познайомилися з людьми, чиї голоси у слухавці знали вже давно і сприймали практично як рідні. Поліцейські привітали родину з успішним возз’єднанням і передали солодкі гостинці Сергієві, його молодшому братику та семирічному племіннику — синові мужньої сестри Аліни. Також Оксана Огненко уважно вивчила потреби цієї родини, постраждалої від російсько-української війни, та пообіцяла організувати надання всієї необхідної допомоги.
Поліція підтримуватиме цю родину, і ще сотні подібних сімей з дітьми, що зазнали втрат внаслідок війни, і надалі, — підкреслила очільниця відділу ювенальної превенції Чернігівщини. — І йдеться не тільки про матеріальну підтримку. Скажімо, лише в гостях у Ягідному ми дізналися про спортивні захоплення та досягнення Сергія. Хлопчик має за плечима перші місця на обласних змаганнях з боксу. Хтозна, можливо, ця війна ледь не забрала життя майбутнього олімпійського чемпіона! Він відновився після поранення і горить бажанням повернутися до тренувань і перемог на ринзі. Щойно запрацюють спортивні секції — особисто спілкуватимусь із тренерами, щоб забезпечити його повернення у спорт. Власне, у цьому вбачаю одне з найголовніших завдань нашої служби — підтримувати дітей і підлітків у їхньому прагненні до розвитку своїх талантів, всупереч негараздам.
Новости по теме
{related-news}
