Ми продовжуємо серію нарисів про жінок-поліцейських, які працюють в різних підрозділах поліції Херсонщини. Сьогодні наша героїня – підполковник поліцїї Леся Базильова, поліцейська-поліграфолог, яка бачить правду, написану на обличчях, пише книги, бігає напівмарафонські дистанції, а також допомагає шукати добрих господарів покинутим тваринам.

20 років Леся Базильова несе службу в Управлінні карного розшуку ГУНП в Херсонській області, де обіймає посаду начальника оперативно-довідкового сектору розшуку безвісти зниклих громадян. На Херсонщині вона єдина поліцейська-поліграфолог, яка має найбільший досвід роботи у цьому секторі, перевіряє підозрюваних у найтяжчих злочинах на детекторі брехні.



Але сьогодні ми поговорили з нашою героїнею не про роботу, а про її захоплення. Мало хто із колег-поліцейських знає, що Леся вже чотири роки займається напівмарафонським бігом, а нещодавно видала власну книгу «В поисках утраченного счастья, або Магія загубленого селища».

«Мені подобається постійно бути в русі, бігати і подорожувати.

І добре, коли можна поєднати своє захоплення з улюбленою роботою поліграфолога»

Бігом на напівмарафонські дистанції, а це понад 21 кілометр, Леся захопилася у 2017 році. Цьому передувала ретельна підготовка, щоденні тренування, зміна харчування та, взагалі, зміна стилю життя. За рік поліцейська набігує понад 800 кілометрів. Леся стала учасницею шести марафонів, які проходили в різних містах України та у столиці Чехії – місті Прага. Празький марафон запам’ятався їй найбільше – своєю масштабністю та кількістю учасників: 11 тисяч атлетів представляли понад 50 країн.

- Це були понад 20 км справжнього щастя. Прага наповнила мене до країв своїми емоціями.



А найбільш складним у плані витривалості виявився Львівський марафон, де бігти довелося по пересічній місцевості і частина учасників зійшли ще на початку дистанції.

- У кожного марафонця різні цілі і різна мотивація. Завжди хтось біжить вперше, а хтось є досвідченим атлетом. Для мене біг – це певна медитація - коли біжу, просто відключаю всі емоції, звільнююся від негативної енергії, очищую думки від зайвого. Стежу за пульсом, вирівнюю темп і одночасно насолоджуюся краєвидами різних міст. Я бігаю не на результат, а у своє задоволення, хоча і намагаюся щоразу поліпшити свій час. За рекордами я не гонюся, - ділиться наша героїня.

Говорячи про підготовку до забігів, Леся підкреслює важливість не лише фізичних тренувань, але і правильного психологічного настрою і постійного аналізу власного емоційного стану. Але найбільше їй подобається неймовірна енергетика марафонів: шалена підтримка уболівальників, можливість поспілкуватися з різними людьми, які поділяють твоє захоплення.

- Коли зовсім незнайомі люди підтримують та підбадьорюють мене на дистанції, це дає багато енергії і сил.
Леся радить бігати не заради результату, а заради відчуттів, отримувати задоволення від процесу. Хоча і без цілей теж нікуди. У нашої героїні є тренувальний план, постійне коригування техніки бігу та робота над помилками.

Наша героїня зізнається, що всі маршрути марафонів пролягають у дуже мальовничих та красивих місцях. Завдяки цьому вона відкрила для себе красу багатьох куточків не лише України, дізналася про культуру інших народів. Що для нашої героїні, яка пише книги, дуже важливо. Про літературні здобутки поліцейської-поліграфолога далі.

«Книгу про пошуки щастя, красу України, про традиції та звичаї нашого народу писала за покликом душі»

Наприкінці 2019 року побачила світ книга поліцейської-поліграфолога Лесі Базильової під назвою «В поисках утраченного счастья, або Магія загубленого селища». Спочатку її могли оцінити херсонські читачі, а пізніше з’явилася можливість придбати книгу в електронному варіанті на різних літературних платформах.



У книзі йдеться про нашого сучасника Сашка, якому набридла буденність і який у пошуках змін вирушає в маленьке село Західної України. Там він торкається до таємниць цього місця, занурюється у дитячі спогади та зустрічає людей, які допомагають йому поглянути на світ з іншого боку. У цій подорожі Сашко відроджує в собі уміння кохати та відчувати щастя.

У книзі герої розмовляють різними мовами: українською та російською.

- Цим творчим ходом я хотіла продемонструвати, що мова не роз’єднує людей, це не заважає їм розуміти і поважати один одного.

Ідея написати книги з’явилася у Лесі з її дитячих спогадів та емоцій, коли вона гостювала у бабусі в мальовничому селищі на Хмельниччині. Саме найрідніша людина розповідала маленькій онучці захопливі містичні історії про людей із надзвичайними здібностями, які нібито колись жили у тих місцях.

- Саме дитячі спогади поступово викликали у мене бажання написати книгу, яка б складалася зі сплетіння різноманітних історій, розказаних героями. Як часто буває, ідея для книги була, а досвіду та знань для її написання не вистачало.

Леся перечитала багато різноманітної літератури, зокрема, історичної та першоджерел, усуваючи прогалини освіти щодо питань, які хотіла розкрити у творі. Чіткого плану роботи не було. Процес написання майже повністю побудований на імпровізації.

- Вечорами я сідала за ноутбук, відключалася від реального світу та проблем, занурювалася з головою у світ фантазії, не знаючи напевно, куди вона мене приведе цього разу. Так, крок за кроком, і народилася книга, процес безпосереднього написання якої зайняв у мене приблизно півроку. А далі почалася робота над вичиткою, виправленням помилок, розробкою обкладинки та версткою. Ці процеси затяглися ще на пів року. Отже, з моменту початку написання книги до часу її другу в типографії пройшов десь рік.

Хоча з моменту виходу книги минуло небагато часу, але вже є схвальні відгуки читачів.

- Мені дуже подобається писати. Ти ніби переносишся в інший світ, який створює твоя фантазія, і проживаєш у ньому деякий час, поки триває творчий процес. Це доволі цікаво і захопливо. Зараз я працюю над написанням ще однієї книги, але зовсім у іншому жанрі – це буде детектив. Як бачите, роки роботи у карному розшуку даються в знаки.

Відділ комунікації поліції Херсонської області